ПУБЛІКАЦІЇ
«Письменники Запорізького краю (антологія творів кінця ХХ
– початку ХХІ ст.)» – Запоріжжя, «Дике поле», 2017, ISBN 978-617-7433-32-2,
стор. 284-304.
«На итальянских берегах» – Украина-Италия, МПП «Копіцентр», 2011, ISBN 978-966-7709-35-8, стр. 45-51.
№4/2015 – стор.
3-4;
№5/2017 – стор.
112;
№2/2018 – стор.
114;
№3/2018 – стор.
116.
ПРО МЕНЕ
Коли запитують: «В якому жанрі ви пишете?», я завжди маю проблему з
відповіддю. Бо… лише занотовую те, що приходить у голову. Коли я намагаюся щось
вигадати сама, результат мені не подобається))) Тому я записую все – вірші,
мелодії, свої сни. Але найбільше я чекаю на «кіно», яке іноді починає крутитися
в голові, бо з нього виходять прозові твори. І те «кіно» зазвичай – фантастика.
А ще – я не можу спокійно дивитися на космічні кораблі у фільмах, бо мені
здається, що і я колись на таких літала...
За фахом я – провізор, але покликання моє – творчість, у
ній я бачу сенс свого життя.
Моя творчість почалась у п'ять років. Ледь навчившись читати й писати, я зшила собі з
листочків малесеньку книжечку й записала туди три віршика. Тоді ж мені
подарували іграшкове піаніно на одну октаву, на якому я самостійно навчилася
грати написану на кришці мелодію, логічно вирахувавши ноти.
Я закінчила 8-й клас одночасно з музичною школою з класу
баяна й дуже хотіла вчитися музиці далі, але на той час батьки вже вимріяли для
мене медичну професію. Як слухняна
донька, я закінчила фармацевтичний факультет Запорізького медичного інституту і
працювала в аптеках Запоріжжя і області. І завжди брала участь у художній
самодіяльності – співала під гітару (три акорди мені показали, а далі вже
вчилася сама) пісні видатних бардів.
Дуже довгий час я
нічого не писала, не мала такої потреби, навіть не думала про це. Шкільні свої
віршики, на жаль, не зберегла – написані для стінгазет мені не дуже й
подобалися, а потаємний зошит з першими пристрастями спалила в печі, щоб мама
ненароком не знайшла. Єдиний вірш з тих часів, написаний на промокашці зошиту з
геометрії, згодом перетворився на пісню «Дождь идёт».
Відчутним
поштовхом стала моя робота за кордоном. Першою була Лівія, де я працювала в
госпіталі «аптечним лікарем». Я мала адаптувати українські схеми лікування до
лівійських ліків, виходячи з анотацій англійською чи з хімічних формул. Майте
на увазі, що Гугла з його перекладачем тоді ще не придумали))) Із завданням я
впоралася, отримавши бонусом купу емоцій від іншої культури (уявіть – я блукала
вулицями міста Лептіс-Магна, що збереглося з часів Римської імперії), мови,
поглядів на життя, а головне – природи з її спекою, піщаними бурями й
пальмовими жуками. Я почала бачити дивні яскраві сни, це було рідко, але –
вражаюче.
Потім я працювала
в Йорданії, яка теж додала емоцій – Мертвим морем, кораловими рифами, Петрою і
червоною пустелею. Саме після Йорданії я написала першу фантастичну повість –
«Стрибок». Сюжет я побачила в одному зі своїх яскравих снів. Протягом наступних
днів сон повторився – з іменами й деталями. Ця історія мучила мене вдень і
вночі, доки я її не записала. Починала як шкільний твір, але за кілька сторінок
герої ожили! Знаючи лише суть сюжету, подробиці я писала з того «кіно», що крутилось
у моїй голові. Я просто занотовувала те, що бачила. Найцікавіше вийшло з
фіналом – я взагалі не знала, яким він буде. Але коли «кіно» закінчилось і
поставилася остання крапка, я раптом усвідомила, що все склалося, немов
мозаїка! Я пережила ЕЙФОРІЮ – незабутній стан. І поклала рукопис у стіл.
В Італію я
поїхала звичайною заробітчанкою. Там мене застав 2014 рік. Було дуже страшно
дивитись новини, а душа вимагала дії. І я почала писати вірші для концертів,
які проводила українсько-італійська асоціація «Розмай», щоб зібрати кошти для
нашої армії. Оте «Треба!», яке сказали в «Розмаї», ніби проштрикнуло хмару, з
якої на мене полилися римовані рядки. В 2015 році я повернулася додому, знайшла
волонтерів, їздила з ними у госпіталі. Там потрібні були не тільки вірші, а й
пісні. Навчилася «ловити за хвостики» мелодії))) І видала першу поетичну
збірку. А коли взяла її в руки, згадала про написану повість. І пішло-поїхало…
Зараз я –
членкиня Національної спілки письменників України і міської організації
композиторів Запоріжжя, авторка одинадцяти різножанрових книжок (три поетичні
збірки – «Чудеса по заказу», «Щоб легше йти», «Курортный рай»; дві фантастичні повісті – «Стрибок» і
його продовження, «Прибуття»; два пісенника по п’ятдесят пісень на мої слова і вірші інших авторів – «Пісня моя» і «Осінній
зорепад»; збірка «Борщик» – пісні, вірші для дорослих і дітей, казка для
старшокласників; фантастичний роман «Зірки не розкажуть»; цикл для дітей «Казки
старої Шовковиці» з власними ілюстраціями); збірка пісень і віршів «Сонях».
Мене запрошують на уроки літератури рідного краю, у
двох школах співають написані для них гімни, ще в одній у 2021 році 7-мі класи
писали за казкою з «Борщика» переказ. 12 квітня того ж року в Національному
аерокосмічному центрі в Дніпрі лунала моя пісня. Маю Диплом І ступеня
огляду-конкурсу «Українка: жінка-волонтер, жінка-воїн, жінка-герой» (Київ,
2017), Диплом переможця в номінації "краща поезія" фестивалю сучасної
української авторської пісні та співаної поезії "Словоспів" (Рівне,
2021), Диплом лавреата поетичного фестивалю-конкурсу «І тихим островом
калиновим згадалось батьківське село…» (Брусилів, 2021), Диплом переможця (ІІ
місце) в номінації «переклади» Всеукраїнського літературного конкурсу імені
Олени Теліги та Олега Ольжича «Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятися
зміг!»
Коротку прозу колись пробувала, але мені здалося, що там герої не встигають
«оживати». Конкурс «День Незалежності 2120» на літературній платформі «Аркуш»,
де моє оповідання «Пісня» посіло І місце, дав мені можливість впевнитися –
встигають!!! Участь в інтернет-конкурсі «Україна. Вчора, сьогодні, завжди»
творчого об’єднання «Літавиця» також виявилася успішною – я стала публікантом
підсумкової збірки «31. Антологія сучасної української фантастики».
Бажаю усім здійснення їхніх мрій, а головне - здоров'я й МИРУ!
СОНЯХ
Слова та музика Ольги ЛІЩУК
Сонях, як сонечко
– жовтий, всміхався до неба,
Ріс на землі, а
піснями здіймався у вись!..
Поряд Нарцис
пробурчав: «Підніматись не треба!
Жити як хочеш,
зігнись і мені підкорись!»
Кинула квітка у
Соняха брехні огидні,
Птах двоголовий
узявся насіння дзьобать,
Черви погризли
коріння на сході й на півдні,
Щоб неслухняного
все ж і зігнуть, і зламать.
Тільки ж насіння
подзьобане кров’ю своєю
Зернятка інші
вдягнуло у литу броню.
Всі – і дорослі,
й малі – однією сім’єю
Зброєю, працею,
словом – спинили пташню!
Сердиться квітка,
збирає війська біля тину,
Сипле погрозами,
нехтує буквами згод.
Сонях натомість
оздоблює власну хатину,
Вчиться насіння
своє берегти від негод.
Сплинуть роки, і
Нарцис поміняє корону,
Схоче
по-дружньому листя своє простягнуть…
Втрати і біль,
руйнування підступне кордону
Сонях чи зможе
пробачить, чи зможе забуть?
Силу бере із
козацьких степів ковилових,
Із таємниць
загадкових Карпатських вершин,
З моря глибин, із
Полісся скарбів бурштинових
Сонях яскравий –
Землі непідкорений син!
Я – УКРАЇНКА
Слова та музика Ольги ЛІЩУК
Центру національних культур ЗОУНБ присвячується
Відкрива зранку сонечко очі ясні,
Діамантом зоріє росинка…
Іншу мову заткала матуся в пісні,
Та люблю я калини суцвіття рясні.
Йде крізь роки ця стежинка –
Я живу тут, і я – українка.
ПРИСПІВ:
Народи, мов стрічки, вплела у вінок
Збагачена нами країна.
І сяє краса яскравіше зірок,
Бо любимо ми Україну!
Крижаніють тополі в тривожній імлі,
Склом-сльозинками плаче хатинка…
Мої предки зростали на іншій землі,
Та я хочу спинити ці віхоли злі!
Йде крізь роки ця стежинка –
Я живу тут, і я – українка.
ПРИСПІВ:
Народи, мов стрічки, вплела у вінок
Збагачена нами країна.
І сяє краса яскравіше зірок –
Боронимо ми Україну!
Там, де ліг через річку різьблений місток,
Зацвітають волошки й барвінки…
Народилася я серед інших квіток,
Та я й їх насаджу у наш спільний садок.
Йде крізь роки ця стежинка –
Я живу тут, і я – українка.
ПРИСПІВ:
Народи, мов стрічки, вплела у вінок
Збагачена нами країна.
І сяє краса яскравіше зірок,
Бо віримо ми Україні!
