ПРО МЕНЕ

Коли запитують: «В якому жанрі ви пишете?», я завжди маю проблему з відповіддю. Бо… лише занотовую те, що приходить у голову. Коли я намагаюся щось вигадати сама, результат мені не подобається))) Тому я записую все – вірші, мелодії, свої сни. Але найбільше я чекаю на «кіно», яке іноді починає крутитися в голові, бо з нього виходять прозові твори. І те «кіно» зазвичай – фантастика. А ще – я не можу спокійно дивитися на космічні кораблі у фільмах, бо мені здається, що і я колись на таких літала...

За фахом я – провізор, але покликання моє – творчість, у ній я бачу сенс свого життя.

Моя творчість почалась у п'ять років. Ледь навчившись читати й писати, я зшила собі з листочків малесеньку книжечку й записала туди три віршика. Тоді ж мені подарували іграшкове піаніно на одну октаву, на якому я самостійно навчилася грати написану на кришці мелодію, логічно вирахувавши ноти.

Я закінчила 8-й клас одночасно з музичною школою з класу баяна й дуже хотіла вчитися музиці далі, але на той час батьки вже вимріяли для мене медичну професію. Як слухняна донька, я закінчила фармацевтичний факультет Запорізького медичного інституту і працювала в аптеках Запоріжжя і області. І завжди брала участь у художній самодіяльності – співала під гітару (три акорди мені показали, а далі вже вчилася сама) пісні видатних бардів.

Дуже довгий час я нічого не писала, не мала такої потреби, навіть не думала про це. Шкільні свої віршики, на жаль, не зберегла – написані для стінгазет мені не дуже й подобалися, а потаємний зошит з першими пристрастями спалила в печі, щоб мама ненароком не знайшла. Єдиний вірш з тих часів, написаний на промокашці зошиту з геометрії, згодом перетворився на пісню «Дождь идёт».

Відчутним поштовхом стала моя робота за кордоном. Першою була Лівія, де я працювала в госпіталі «аптечним лікарем». Я мала адаптувати українські схеми лікування до лівійських ліків, виходячи з анотацій англійською чи з хімічних формул. Майте на увазі, що Гугла з його перекладачем тоді ще не придумали))) Із завданням я впоралася, отримавши бонусом купу емоцій від іншої культури (уявіть – я блукала вулицями міста Лептіс-Магна, що збереглося з часів Римської імперії), мови, поглядів на життя, а головне – природи з її спекою, піщаними бурями й пальмовими жуками. Я почала бачити дивні яскраві сни, це було рідко, але – вражаюче.

Потім я працювала в Йорданії, яка теж додала емоцій – Мертвим морем, кораловими рифами, Петрою і червоною пустелею. Саме після Йорданії я написала першу фантастичну повість – «Стрибок». Сюжет я побачила в одному зі своїх яскравих снів. Протягом наступних днів сон повторився – з іменами й деталями. Ця історія мучила мене вдень і вночі, доки я її не записала. Починала як шкільний твір, але за кілька сторінок герої ожили! Знаючи лише суть сюжету, подробиці я писала з того «кіно», що крутилось у моїй голові. Я просто занотовувала те, що бачила. Найцікавіше вийшло з фіналом – я взагалі не знала, яким він буде. Але коли «кіно» закінчилось і поставилася остання крапка, я раптом усвідомила, що все склалося, немов мозаїка! Я пережила ЕЙФОРІЮ – незабутній стан. І поклала рукопис у стіл.

В Італію я поїхала звичайною заробітчанкою. Там мене застав 2014 рік. Було дуже страшно дивитись новини, а душа вимагала дії. І я почала писати вірші для концертів, які проводила українсько-італійська асоціація «Розмай», щоб зібрати кошти для нашої армії. Оте «Треба!», яке сказали в «Розмаї», ніби проштрикнуло хмару, з якої на мене полилися римовані рядки. В 2015 році я повернулася додому, знайшла волонтерів, їздила з ними у госпіталі. Там потрібні були не тільки вірші, а й пісні. Навчилася «ловити за хвостики» мелодії))) І видала першу поетичну збірку. А коли взяла її в руки, згадала про написану повість. І пішло-поїхало…

Зараз я – членкиня Національної спілки письменників України і міської організації композиторів Запоріжжя, авторка одинадцяти різножанрових книжок (три поетичні збірки – «Чудеса по заказу», «Щоб легше йти», «Курортный рай»; дві фантастичні повісті – «Стрибок» і його продовження, «Прибуття»; два пісенника по п’ятдесят пісень на мої слова і вірші інших авторів – «Пісня моя» і «Осінній зорепад»; збірка «Борщик» – пісні, вірші для дорослих і дітей, казка для старшокласників; фантастичний роман «Зірки не розкажуть»; цикл для дітей «Казки старої Шовковиці» з власними ілюстраціями); збірка пісень і віршів «Сонях». Мене запрошують на уроки літератури рідного краю, у двох школах співають написані для них гімни, ще в одній у 2021 році 7-мі класи писали за казкою з «Борщика» переказ. 12 квітня того ж року в Національному аерокосмічному центрі в Дніпрі лунала моя пісня. Маю Диплом І ступеня огляду-конкурсу «Українка: жінка-волонтер, жінка-воїн, жінка-герой» (Київ, 2017), Диплом переможця в номінації "краща поезія" фестивалю сучасної української авторської пісні та співаної поезії "Словоспів" (Рівне, 2021), Диплом лавреата поетичного фестивалю-конкурсу «І тихим островом калиновим згадалось батьківське село…» (Брусилів, 2021), Диплом переможця (ІІ місце) в номінації «переклади» Всеукраїнського літературного конкурсу імені Олени Теліги та Олега Ольжича «Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятися зміг!»

Коротку прозу колись пробувала, але мені здалося, що там герої не встигають «оживати». Конкурс «День Незалежності 2120» на літературній платформі «Аркуш», де моє оповідання «Пісня» посіло І місце, дав мені можливість впевнитися – встигають!!! Участь в інтернет-конкурсі «Україна. Вчора, сьогодні, завжди» творчого об’єднання «Літавиця» також виявилася успішною – я стала публікантом підсумкової збірки «31. Антологія сучасної української фантастики».

Бажаю усім здійснення їхніх мрій, а головне - здоров'я й МИРУ!